Традицію висікання «живого вогню» мають у своїй культурі давні українські етнічні групи. Тому, організатори «Живого Вогню» вирішили запросити на фестиваль бойків, лемків та гуцулів. Вони привезуть з собою елементи побуту та культури їх народу, з якими зможуть ознайомитись гості фестивалю.

Етнічна група гуцулів проживає в Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях України. Цей народ має самобутню культуру, оскільки живе на своїй землі — серед гір. На Купайла коли сонце сідало за обрій, хлопці та дівчата збиралися в окремі групи і вирушали в ліс.

Дівчатам необхідно брати з собою по гілочці черешні, вишні або яблуні. У лісі гілочку необхідно було встромити в землю і прикрасити польовими та городніми квітами, солодощами та різнокольоровими стрічками. Зверху розміщувався барвінковий вінок. Також дівчата ворожили вінками на воді, пускаючи їх у воду. Перед хлопцями стояла задача розвести вогнище. Спочатку вбивалась довга палка. Поруч з нею накладався хмиз. Коли вдавалось отримати «живий вогонь», чотири хлопці мали водночас підпалити багаття. Коли вогнище освітлювало галявину, хлопці починали вибирати дівчат і обговорювати, кому яка дівчина дістанеться.

Ще одна етнографічна група українців — це бойки. Вони проживають на північних і південних схилах Карпат.

Із святом Купала у цього народу пов'язана низка звичаїв та чимало купальних вірувань, поговірок і пісень. В древні, дохристиянські часи Купала вважали богом земних плодів. Так як бойки великі віщуни і знахарі, що свої лікувальні знання передають з роду-в-рід, воно має особливо велике значення. Перш усього кожну хату в селі ґазди умаюють гілками зелені — липи, калини, та інших кущів чи дерев.

Старі діди — знахарі і бабусі-чарівниці йдуть у ліс за лісничим зіллям. А хлопці й дівчата сходяться в лісі над річкою чи потічком, дівчата плетуть вінки а хлопці розпалюють великі вогнища. Ватру запалюють «живим вогнем».

Лемки походять із Лемківщини (Лемковини), розташованої в карпатських Бескидах на території сучасних Польщі та Словаччини. Після Другої світової війни корінне населення північної Лемківщини насильно депортували до північно-західних воєводств Польщі та Радянської України. Більшість з них ідентифікують себе як українців, втім частина відстоює ідею окремішності.

Головним атрибутом купальського святкування на Лемківщині було палення у святкову ніч традиційного вогнища, званого «Собітка». Лемківські собітки теж присвячувалися Перунові - богові вогню, блискавки і грому, про що свідчать численні знаки-громовиці – на хатах, на знаряддях праці, на зброї. Палили собітки увечері, на найвищих гірських вершинах. Хлопці і дівчата заздалегідь вирізували корчі ялівцю, щоб просохли та приносили також в'язки соломи. Аби вогнище виднілося далеко навкруги, вони зносили хмиз на найвищий пагорб та укладали у високий стос навколо закопаного у землю стовпа ялиці.

Після війни та примусового розселення цього народу, собітка на Лемківщині перестала горіти. Не чути було чудових співанок, музики. І лише у 1983 році розпочато на галицькій частині Лемківщини (Польща) проведення щорічного фестивалю «Ватра», який до деякої міри є віддзеркаленням традиційної собітки на честь Перуна в ніч під Купала.

Дата: 21-23 червня

Місце: с. Якушинці Вінницького району

Вхід вільний!

Організатор фестивалю «Живий вогонь» — Вінницький козацький полк імені Івана Богуна.

Генеральний медіа-партнер — Vlasno.info.

Фестиваль проходить за підтримки Українського культурного фонду та Вінницької обласної державної адміністрації.